Сталося це літа Божого 1932-го.

Сталося це літа Божого,

Яке запам’ятається кожному

Навічно,важко,гірко.

Сталося це літа Божого 1933-го.

Пекельні цифри і слова

У серці б’ють,неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік тридцять другий…

Голод…Голод.

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах.

Сім мільйонів (Боже мій!)

Недолічилась Україна.

1933 рік. Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду,подібного тому,що випав на долю однієї з найродючіших земель…

Пам’ять – нескінчена книга,у якій записано все – і життя людини, і життя країни. І сьогодні,через 82 роки, жахливо ступати болючими стежками страшної трагедії, що розігралась на благословенній землі квітучого українського краю.

27 листопада в переддень пам’яті жертв голодомору бібліотекарями та бібліотечним активом  було проведено захід  «В молитвах схиляємо коліна». На захід було запрошено учнів 7-Б , 6-А класу та свідка тих жахливих подій,нашу землячку Балас Марію Власівну.

Підготовлений бібліотечним активом матеріал був змістовним та цікавим, але найбільші враження на учнів справили спогади очевидця тих страшних подій. Затамувавши подих, учні слухали розповідь про те, як безневинно покарані жорстокою владою намагалися вижити заради майбуття, що вживали в їжу, як зберігали душу, втрачаючи тіло. Особливим болем у душах дітей відгукнулися розповіді про тих, хто не витримав випробовування голодом і,збожеволівши, втратив людську подобу, опустившись до канібалізму.

Уява слухачів перегортала сторінки подій,оченята сповнювалися жахом, а серця  - нестерпним болем,за ті   жахливі події,які випали на долю нашого українського народу. Голод забрав життя та не стер пам’ять тих, хто вижив.

Кожного року ми запрошуємо Марію Власівну. Скоро ця мужня жінка відзначатиме свій 90-річний ювілей,але хоча пройшло скільки років, при кожній згадці тих днів голос  у неї тремтить і наливається жахом.

Чи можна вразливим підліткам розповідати про такі страхіття? Можна і треба! Заради пам’яті, заради людяності, заради майбуття!